Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто кинув перший історичний помідор, що започаткував революцію «Ла Томатина»? Це залишиться невідомим. Можливо, це був заколот проти Франциско Франко, а можливо – просто карнавал пішов шкереберть. Як свідчить найпопулярніша версія походження, в 1945 році під час фестивалю «Лос Гігантес» (парад ляльок з пап'є-маше) кілька місцевих жителів вирішили інсценувати бійку, щоб пригорнути до себе увагу. Вони натрапили на візок з овочами, що стояв неподалік, та почали жбурлятися стиглими помідорами. До бешкетників долучилася публіка, що була навколо, і за мить місце проведення фестивалю перетворилося на поле овочевого бою. Ініціаторам довелося компенсувати збитки торговцям помідорами, але це не стало на заваді повторенню томатних боїв у майбутньому. Так зародилася нова традиція. Протягом 1950-х років влада, яка побоювалася некерованого конфлікту, забороняла, скасовувала заборону і знов забороняла проведення заходу. В 1951 році громадяни, що порушили закон, опинилися за ґратами, де вони залишалися, доки громадськість не почала вимагати їхнього звільнення. Найгучнішим викликом забороні помідорних боїв став глумливий томатний похорон в 1957 році, який супроводжувався труною та траурною ходою. Після 1957 року місцева влада вирішила проявити гнучкість, запровадила деякі правила проведення та дозволила цю дивну виставу. Хоча помідори й відіграють провідну роль у цьому святі, вирішальному бойовищу передує тиждень веселощів. Подія присвячена святим заступникам міста Буньйоль – Богоматері та Святому Луї Бертрану – та супроводжується вуличною ходою, музикою та феєрверками в життєрадісному іспанському стилі. Щоб учасники майбутніх змагань набралися снаги, напередодні їх частують велетенською паельєю – традиційною валенсійською стравою, що складається з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В теперішні часи це свято свободи має деякі обмеження. Більш того – організатори навіть виростили особливий різновид несмачних помідорів спеціально для щорічного фестивалю. Свято розпочинається о 10 годині ранку, коли учасники стрімголов вирушають за хамоном, що висить нагорі слизького стовпа. Глядачі обливають їх водою, співаючи пісень та пританцьовуючи просто посеред вулиці. Коли церковний дзвін сповіщає про південь, в містечко в'їжджають машини, навантажені помідорами, а вигуки «То-ма-те, то-ма-те» сягають апогею. Ще мить – і постріл водомета оголошує про початок головної події. Цей постріл знаменує початок масованого наступу, коли учасники чавлять та жбурляють помідори в супротивників. Чого тут тільки немає – кидки на дальні дистанції, постріли прямим наведенням та закидання на середню відстань... Яку б тактику ви не обрали, коли все закінчиться, вас не впізнає рідна матуся. Протягом години просочені томатним соком бійці змагаються в морі густого кетчупу, в якому навряд чи можна впізнати колишні овочі. Другий постріл водомету сповіщає про закінчення бойовища. |